Львівськими стежками Федьковича: прийнятий але несприйнятий

«Буковинський Соловій» досі залишається чи не найбільш міфологізованим та непізнаним. Проте, варто зазначити, що сам автор активно сприяв цьому. Але причини такої поведінки мають глибоке психологічне підґрунтя, тому збагнути їх можна лише «зсередини», дослідивши внутрішній світ митця.

Незважаючи на те, що більшість інформації про буковинця суперечлива і неоднозначна, найменш «відкритим» етапом життя Федьковича залишається львівський період (липень1872-вересень 1873). Навіть дослідник письменника Олександр Колесса не зумів висвітлити 14-місячний проміжок часу прожитого у Львові, обґрунтовуючи це тим, що «дуже мало маємо даних, котрі могли б причинитись до пізнання його [поетового] характеру, до пояснення його не раз дивного поведеня, до розуміння його життя психічного».

Відсутність активнішого громадського життя на Буковині, сприяло активному захопленню Федьковича Львовом. Так, наприкінці 70-х років Федькович фактично марить Львовом:

«Ви не знаєте добродію, як я дуже затужив до Львова, єстли би хоть як-небудь там прожити можна, то я би зараз туда кочував», - пише письменник у листі до редактора «Правди» Олександра Барвінського

Проте, зачарування Львовом було радше виплекане уявою романтика, ніж реальними причинами. Адже, коли у червні 1972 року на засіданні львівського товариства «Просвіта» його призначають редактором популярних видань, Федькович вже немає колишнього ентузіазму. Проте їде в 11-денну подорож від Сторонця до Львова, дорогою гостює у друзів. Йому назустріч виїжджають його цінителі і 22 липня щасливий, але стривожений Федькович прибуває до Львова. Польський адвокат Дибчанський поселяє його у своєму домі за адресою: передмістя Галицьке, 1, вул. Цитаделі, 3.

Відразу по приїзді до Львова Федьковичу важко прижитись. А за три дні йому належало з'явитись на зібрання «Просвіти» і усвідомити важкість стосунків з інтелігенцією. Тодішні діячі просвітянського Львова не зважали на вразливу і вільну натуру буковинця: «бачили у Федьковичу співака, якого можна би запрягти до роботи…», - зауважує дослідник М. Євшан. Адже попередньо за ним запротоколювали величезний обсяг роботи: мав отримувати 250 н. р. щорічно за написані власні твори обсягом 12 друкованих аркушів і так само за 5 перекладів п'єс.

Окрім того, незадовго по приїзді письменника йому купили ліру, а згодом влаштували екзамен у приміщенні «Руської Бесіди» перед виходом на велику сцену «Народного дому». Він же, будучи людиною обдарованою, не бажав блазнювати перед елітою, тому дезінформував слухачів, подавши зовсім «неартистичну продукцію».

Дуже швидко Львів почав диктувати Федьковичу свої правила, котрі волелюбна натура відмовлялась виконувати. Через свою гуцульську темпераментність для нього неприйнятним виявився культ стандартної поведінки, зовнішній контроль. Тоді письменника активно критикують, намагаються висміяти.

Та на цьому історія Федьвича у Львові не закінчилось. Так, на зібранні громади «Руська Бесіда», доповідаючи, буковинець назвав москвофільське «Слово» «політичною проституткою». Незважаючи на правдивість сказаного, львівська громада все ж обурилась і засудила різке висловлювання.

…Щоразу важче ставало уживатись щирому гуцулу у оточенні львівської інтелігенції. І, врешті, львів'яни прозвали його відлюдником, пустельником, диваком, що «цілими днями ані виходив із хати, ані не впускав нікого до себе».
Хоча, насправді, Федькович спілкувався з А. Кобилянським, Р. Роткелем, К. Горбалем, гімназійним учителем Б. Пюрком, студентом Т. Марківим. Також у колі найближчих людей Федьковича був мовознавець К. Ганкечич, який, певне, переживав разом із поетом важкі часи. Бо в листі Пюрка до Бучинського (від 23 грудня 1872 р) зазначалось: «Повідав мені раз [Федькович], що, коби не Ганкевич, котрий го відвідує, він умер би, а ніхто б о тім не знав».

Окрім інтелігенції, душа Федьковича завжди тягнулась до простолюду. Тому, поміж львівським побутом, «в неділі, у свята заходив він до казарми на цитадель. У той час чимало служило у Львові при війську буковинських хлопців. Федькович просиджував між вояками цілими годинами. Розпитував їх, оповідав, декламував, а то й ділився з ними заробленими, часто останніми грішми», - розповідав Гордійчук.

У останні місяці життя у Львові Федькович активно приятелює з Драгомановим.
Буковинець нарешті знаходить духовно близьку собі людину, чиї думки були суголосні його. Спілкування з цим освіченим чоловіком змінює природньо складний психологічний настрій гуцула. Тому після від'їзду Драгоманова у митця загострюються минулі проблеми.

Боячись не тільки епідемії чуми, а й духовного і творчого занепаду Федькович без будь-яких пояснень покидає Львів, «… щоб, розчарований до краю, під рідну свою стріху повернути»…

Батьківщина поета – давній Сторонець-Путилів

«До Львова спізнився і Федькович на 9 років, і спізнилися ті, що його запросили», -

аналізуючи ситуацію, констатує Д. Лукіянович. Адже плеяда ранніх народовців, котрі були щирими прихильниками митця роз'їхалась на посади, а місцева інтелігенція не виправдала високих очікувань поета, не зрозуміла духовний світ гуцула-романтика.

За книгою Лідії Ковалець «Юрій Федькович: Історія розвитку творчої індивідуальності письменника: монографія».

Фото взято з інтернет-ресурсів: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1371 http://cv.archives.gov.ua/fedkovich.html

http://andy-travel.com.ua/putila

http://uatalks.com/showthread.php?381-%D1%F2%E0%F0%B3-%F4%EE%F2%EE-%CB%FC%E2%EE%E2%E0